Вітаю Вас, Гість! Реєстрація RSS

Четверг, 19.09.2019
Головна » 2015 » Декабрь » 18 » Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність
10:26:45
Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність

Молюсь за тебе , Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна – єдина…

 

   У п’ятницю 11 грудня у стінах Староягільницької ЗОШ І – ІІ ступенів відбулася зустріч учнів школи та мешканців села з солдатами-односельчанами, які повернулися з зони АТО. З нагоди цієї зустрічі було проведено виховний захід ”Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність”.

   Хвилювалися всі: учні, вчителі, гості. Всі були в тривожному очікуванні, чи знайдуть герої час, щоб зустрітися з дітьми та односельчанами. З наближенням початку тривога наростала. Очі дітей світилися надією і запитанням: «Є чи не має?» ЄЄЄЄЄЄЄЄЄ….

    Вони прийшли:  Зеленюк Сергій ,  Микитюк  Віктор,  Тимофтей  Іван. Три мужні чоловіки, Герої, які не знехтували запрошенням дітей. Враженням не було меж. Коли чоловіки зайшли до класу, запанувала тиша і гордість розпирала груди. І тоді у дітей відкрилося друге дихання. Почався виступ, який було підготовлено для усіх, та в більшості для них - відважних, сміливих і справжніх. Перед ними не можна осоромитись, не можна підвести, не хочеться розчаровувати. І діти почали свій виступ літературною композицією «Свіча пам’яті» в пам’ять про тих, що поклали життя на вівтар нашої незалежності. Дитячі душі балансували на межі. Відповідальність і відчуття чогось неповторного заповнювали їхні груди. І вірші звучали по – іншому, чесно, стовідсотково. Кожне слово мало вагу і ціну, бо сказане було для людей, які бачили війну. Не по телевізору, а в реальності. Звучало багато пісень, було згадано січових стрільців, вояків УПА, героїв «Небесної сотні», полеглих героїв на Сході. Діти не просто читали вірші, вони їх переживали. Сльози бриніли на очах батьків, гостей і самих дітей. На закінчення виступу діти і дорослі спільно помолилися за бійців полеглих і живих, тих хто повернувся додому і хто ще на полях війни.

   А потім було спілкування - живе,  природнє  і  щемливе. Бо ми не знаємо, що таке війна, а ці чоловіки її бачили. Кожен хлопець хотів потиснути руку воякам, сказати декілька слів, розпитати як там було. Та кожен потиск руки, кожен трепетний погляд учасників і гостей світився вдячністю. Вдячністю за вчинки, за те, що вони Герої, такі звичні, прості, рідні і свої. Ця зустріч надовго запам’ятається дітям і гостям. А солдатам нехай вона буде нагадуванням про те, що їх пам’ятають, за них вболівають і моляться .

Вчитель української мови та літератури

Яцук Олександра Іванівна

 

Переглядів: 318 | Додав: adminosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: