Народе мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?

     Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як «обычное место расстрелов». 80 років тому там розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців. Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб – розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої «Жовтневої революції». Серед тих, кого тоді стратили, згідно з різними джерелами було від 100 до 300 українців – письменники, поети, сценаристи, скульптори, вчені, культурні,  державні діячі,  священнослужителі. Через це Сандармох називають «українською Голгофою», або місцем загибелі «Розстріляного відродження».

Тут майже триста українців.
Ніхто не пише некролог.
Святкують жорна революцій
В карельських землях. Сандармох.

     Поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики Матвій Яворський, Володимир Чеховський і Сергій Грушевський (небіж Михайла Грушевського), науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УССР Михайло Полоз, письменники Валер'ян Підмогильний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий. Було знищено цвіт та еліту української нації. Знищено за те, що вони були українцями та носіями української ментальності.

     Саме цій трагічній сторінці української історії був присвячений урок-реквієм «Сандармох – трагедія Розстріляного відродження», проведений за участю  учнів Джуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, що мав на меті розкрити невідомі сторінки історії про масові розстріли української інтелігенції, привернути увагу до подій Великого терору в 1937-1938 рр., формувати почуття історичної пам’яті та гордості за репресований цвіт української нації, виховувати повагу до національної історичної та культурної спадщини, людяність і толерантність. Центральна стіна, оформлена хрестами, що переходять у білих птахів (за мотивами картини О. Шупляка «Нас тут триста, як скло, товариства лягло!»), галерея портретів письменників Розстріляного відродження на чорному фоні, обрамлена гронами калини та українською символікою, – все це створило виразний емоційний фон заходу. Виважено і зворушливо зринали з дитячих уст безпрецедентні пекучі свідчення  про наші втрати на шляхах історії, про жорстоке вбивство зв’язаних докупи і розстріляних на двох однією кулею з метою економії Курбаса і Куліша.

О, це ж не просто так - еліта!
Цвіт нації і біль епох.
Зігнали мало не з півсвіта
На північ. В смерть. У Сандармох.

    В публіцистичні нотатки, фото- та відеофакти набатом пам’яті вривалися в береги душі поетичні згустки болю за невинно убієнних. Багато хто з присутніх  вперше  відкрив для себе слово «Сандармох». Тим щирішими були їхні сльози і глибина потрясіння від усвідомлення  однієї з найболючіших трагедій України.

   «Це злочин не лише проти України, але й проти людства. Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української та світової історії. А злочини проти людства, як відомо, не мають терміну давності», – сказав третій Президент України Віктор Ющенко (збірник «Убієнним синам України. Сандармох»).

Урочище Сандармох, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства «Меморіал» – історики Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв. В наші дні Сандармох – меморіальне кладовище. Розстрільні ями позначені стовпцями. В 1998-му біля входу на кладовище встановили пам’ятник – кам’яну глибу з написом «Люди, не вбивайте одне одного».

    Маємо шанувати пам'ять репресованих і завжди пам’ятати про цей та багато інших злочинів тоталітарного комуністичного режиму, про Великий терор – масові політичні репресії 1937-1938 років, які позбавили життя не один мільйон українців, знекровили наш генофонд та мали на меті поставити на коліна український народ, знищити його прагнення до свободи та незалежності.        1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації українських письменників у еміграції «Слово» (1954 – 1997 рр.), 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство. Страшно боляче від такої невідворотності.

    Не дожили… Не долюбили…
    Не відчували всіх тривог…
Щоб ми себе не одурили,
Не забуваймо Сандармох.

    Так знищували і знищують найкращих. А світ мовчав, і далі мовчить. Не   забуваймо про убієнний цвіт України. Ніколи!

       Вдихнула і видихую  сльозами.

Квасниця Олександра Ярославівна,

учитель української мови і літератури

 Джуринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів