Мово рідна! У співі солов’я я вчуваю твій запал, у хвилях Дніпра – твій передзвін, у шумі гаїв притаїлась твоя милозвучність. Ти була піснею, закутаною в бетон, але, мов могутня квітка едельвейсу, пробиваючи камінь , вириваєшся на волю через сніги і піски, через людську ницість і тупість сердець. Ти була, є і назавжди залишишся найбільшою цінністю мого народу, найдревнішою іконою, перед якою прихиляють голови старі й малі, найвишуканішою симфонією, що причаровує багатого й бідного.

Українська мова багата й нещаслива, красива й принижена, сильна і вразлива. Протягом довгого часу їй не давали бути господинею у своєму домі. Спочатку Люблінська унія, що зумовила наплив польських, німецьких та латинських слів, згодом Московська доба, коли Україна була поділена на два фронти (польський та литовський),кожен з яких по-своєму пригнічував розвиток нашої мови, але найстрашнішим періодом для нашої держави були радянські часи, коли людину, що розмовляла українською, одразу звинувачували в націоналізмі і одразу оголошували «ворогом народу». Здавалося б, тепер, після утвердження незалежності, після революцій, під час, врешті-решт, неоголошеної війни, наша мова повинна була побачити свято і на своїй вулиці. Але , на жаль, так не сталося. Цьому перешкоджають свої ж таки діти…

В рамки тижня увійшли: конкурс-виставка учнівських малюнків про мову: «Без мови рідної, юначе, й народу рідного нема», інформаційно-просвітницька година: «Історія української писемності», І етап Міжнародного мовного конкурсу  імені П.Яцика, написання диктанту національної єдності, конкурс стіннівок: «Рідна мова – то серце народу», виховна година : «О, мово вкраїнська, хто любить тебе, то й любить мою Україну».

Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
                                                                          О. Гончар